Човен

І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить
Відки взявся я – не знаю; чим прийдеться закінчить
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна
Мов дитя, цікава, шепче і розпитує вона

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль
Кажуть, що природа – мати держить нас, як їм там тре
А в кінці мене цілого знов до себе відбере

Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
Біг мій вічний – тож не знаю. Хвиля носить, буря рве
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене

Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув
Хоч би й дев’ять не вернуло, то десятий повернув
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!